Фейк Овертона: технологія зміни суспільства, якої не існує
livasprava
Фейк Овертона: технологія зміни суспільства, якої не існує в НИГИЛИСТ.

okno

Як пропаганда і копіпаст зробили з простої робочої концепції демонічну псевдонаукову теорію

Усього за п’ять кроків суспільству нібито можна нав’язати що завгодно: наприклад, зробити звичним явищем канібалізм чи легалізувати педофілію. Спочатку шокуюча тема з’являється в пресі, потім її обговорюють учені, слідом виникає або знаходиться певний прецедент, далі явищу підбирають раціональні пояснення, і, зрештою, воно виникає в популярній культурі. Після цього явище стає звичним і вкорінюється в політику.

Авторство технології, яку називають «Вікном Овертона», приписують американському інженеру і юристу Джозефу Овертону. За останній рік вона поширилася російськомовними ЗМІ, блогосферою і соцмережами. На неї посилаються і деякі українські журналісти, її навіть викладають в університетах. Журналісти й викладачі копіюють теорію з інтернету та відтворюють без перевірки. Проте якби вони задалися метою знайти її першоджерело у наукових роботах, вони би дізналися, що жодної такої роботи не існує.

Концепцію «Вікна політичних можливостей Овертона» розробив Макінакський центр публічної політики в Мідланді, США. Віце-президент Центру Джозеф Овертон часто використовував поняття «вікно можливостей». У 2003 році він загинув в авіакатастрофі, після чого у Центрі вирішили назвати теорію на його честь.

Суть концепції наступна: всі варіанти державної політики в певній сфері можна ранжувати по шкалі від повністю вільних (відсутність державного регулювання) до найменш вільних (повний контроль держави). Але для суспільства у визначений час прийнятними є лише деякі з них, що потрапляють на невеликий відрізок цієї шкали. Політики й державні діячі своїми словами й діями мають потрапити у це «вікно», інакше вони не матимуть шансів на наступних виборах. У результаті вони мають обмежений вибір варіантів політики, який і називають «Вікном Овертона».

Макінакський центр ілюструє теорію на прикладі шкільної освіти. За шкалою тут розподілятиметься ступінь регулювання: від повністю державних навчальних закладів до вільної конкуренції на ринку платних приватних шкіл. Однак такі радикальні варіанти, скоріш за все, не матимуть успіху, а прийнятні розмістяться десь між ними.

Головна ідея полягає в тому, що не політики, а запити суспільства впливають на вибір державного курсу. «Багато хто вірить, що політики рухають вікно, але наразі це трапляється вкрай рідко. В нашому розумінні, політики не визначають, що є політично прийнятним; частіше вони лише реагують на це і використовують це. Зміни політичного курсу слідують за політичними змінами, які в свою чергу відбуваються після змін соціальних», – написав у 2010 році Джозеф Лєман, президент Макінакського центру.

До чого тут канібалізм?

Перший крок з демонізації теорії зробив телеведучій Ґленн Бек у 2010 році, коли видав свою книжку під назвою «Вікно Овертона». Саме на неї часто посилаються журналісти і блогери як на наукову працю, що описує овертонівську технологію. Але це не так: твір Бека – це фантастичний роман. Він розповідає про таємну змову щодо скасування Конституції США і нібито «проштовхування» цієї ідеї через «Вікно Овертона».

При цьому книжка лише частково ґрунтується на оригінальній теорії. «Хоча Макінакський центр не був залучений до створення книжки або фантастичної казки, яку вона розповідає, Центр дійсно розробив концепцію «Вікна Овертона», яку Бек адаптував для своєї історії», – пояснює Джозеф Лєман на сайті Центру. А Washington Post взагалі назвав твір Бека «параноїдальним трилером».

Однак і в книжці Бека немає опису «п’яти кроків», за допомогою яких нібито можна маніпулювати суспільною думкою. Цю ідею роком пізніше вигадав Джо Картер – редактор сайту мережі церков TheGospelCoalition та співавтор підручника з риторики. У своїй статті Картер не приховує, що описана технологія – його власна інтерпретація. «Модель Овертона була розроблена, щоб пояснювати зміни політичного клімату. Але я вважаю, вона також може висвітлити, як глибокі й нищівні зміни просувають в нашу культуру», – пише Картер. Як приклад «нищівних змін» Картер наводить, зокрема, одностатеві шлюби.

Картер не наводить жодних обґрунтувань, як теорію, що описує соціально-економічні процеси, можна поширити на сфери культури й сім’ї. Більше того, розробники теорії зауважують, що вона не універсальна навіть у своїй сфері. «Вікно Овертона» не описує все, воно ілюструє одну важливу ідею: політики … найпевніше будуть робити те, що вони можуть робити без ризику електоральної поразки», – пояснює Джозеф Лєман.

Проте історія отримала продовження. На початку 2014 року ідею Картера використав російський блогер Євген Горжалцан, статтю якого опублікував портал AdMe.ru. Щоправда, російський автор стверджує, що «технологія» з п’яти кроків (фактично запозичена ним в Картера) – це теорія «американського соціолога» Овертона. Саме в цій статті в якості прикладу виникає канібалізм, який нібито можна легалізувати таким чином.

Теорія «Вікна Овертона» в перекрученому вигляді набула популярності у пропагандистських ЗМІ. Наприклад, сайт AnnaNewsвбачає технологію «вікна» у поширенні націоналізму в Україні. Як в Росії, так і в Україні тему підхопили консервативні релігійні видання: мовляв, так православному люду насаджують аморальщину й бездуховність.

Проте останнім часом на псевдо-«Вікно Овертона» все частіше посилаються і професійні журналісти. Михайло Комін у статті на Slon.ru пояснює ним формування образу «українців-фашистів» у російській пропаганді, що згодом повторюють і українські журналісти.

Отже, технологія «легалізації канібалізму за п’ять кроків» не є ані науковою теорією (це лише ідея редактора консервативного християнського сайту), ані «реально працюючою технологією» (ніхто не досліджував її працездатність). І вона точно має мало стосунку до імені американського дослідника.

Джерело

 


Комментировать
В категории: Научпоп, тези: вікно, Овертон, окно Овертона, фейки

Подписка: RSS, твиттер: @NihilistLi


Украинские правые и #зрада
livasprava
Украинские правые и #зрада в НИГИЛИСТ.

Украинских ультраправых и путинизм разделяет линия фронта, но не идейная пропасть. Так или иначе, их ценности и политические цели не так уж далеки. Ультраконсервативная риторика Милонова мало отличается от высказываний правосеков.

Любимые и регулярно озвучиваемые «вышиватниками» идеологемы ведут Украину к поражению в войне, сворачиванию свобод и потере значительной части территорий, «феодализации» страны. Эти идеи объединяют парламентских фигляров из партий Коломойского, маргинальные фашистские группы, лидеров военно-политических группировок «Азов» и «Правый сектор». Этого же хочет и Кремль.

Путина устроит любой нелиберальный режим. Не имеет значения, будут ли это «вышиватники» или экс-регионалы. И те, и другие смогут привести Украину под РФ. Ни к первым, ни ко вторым Москва симпатии не испытывает, но эти режимы будут хороши сужением социальной базы поддержки киевских властей. (1) А чем авторитарнее режим, чем ниже его легитимность и поддержка внутри страны, тем он слабее в международной политике.

На Донецк!

Не так давно улыбчивый и развязный Парасюк на шоу Шустера в очередной раз призвал к наступательной войне и штурму Донецка. Целью подобных разговоров является попытка доказать недостаток мужества у Порошенка и руководства армии. Тактика эта рассчитана на тех, кто находится в тылу и желает видеть победоносную поступь украинской армии, не задумываясь о чудовищной человеческой цене наступления.
Владимир Парасюк (2) сеет панику и обвиняет лавочника на посту президента в #зраде. То есть занимается любимым и общим для ватников и вышиватников делом. Правым нужна атмосфера страха и кровавой войны. Без нее им не стоит и мечтать о власти. Испуганные люди желают видеть защиту. Правые предлагают им иллюзию безопасности и видимость силы.

Простое сравнение количества бронетехники у Украины и России указывает на призрачность перспектив наступления. Впрочем, командир «Азова» Андрей Билецкий утверждает, что видел сотни единиц техники на хранении. И это правда. Его слова подтверждает известный волонтер Бирюков. И техника эта требует ремонта, а рабочих необходимой квалификации не хватает. Из пенсии на заводы оборонного сектора вызвали глубоких стариков. Так что армия просто не может получить необходимое количество техники. Ремонтные бригады в армии зашиваются. Механизированные войска имеют дикий разнобой в образцах боевых машин. От новейших ломающихся броневиков и западных внедорожников до советских БТРов 60-х годов выпуска.

Украинская армия способна сдерживать наступление, окопавшись, но не имеет достаточно сил для наступления. Это понятно всем, но призывы к самоубийственному наступлению продолжают звучать.
Неподготовленный штурм Донецка полностью перечеркнет те гарантии безопасности, которые Запад был вынужден дать жертве агрессии. Украина, выйдя из Минских договоренностей, потеряет дипломатический и санкционный механизм давления на РФ. У Кремля будут развязаны руки для континентальной войны. Наступление провалится, а если оно и будет успешным, то ослабит кадровый костяк армии и позволит России нанести удар возмездия. Стратегия позиционной оборонительной войны, к которой готовилась страна, не будет реализована. Деморализованная и изрядно прореженная во время донецкой авантюры армия не сможет удержать «линию Москаля», а новый фронт может открыться уже в Харьковской области.

В такой ситуации Порошенко падет, а договор о новых линиях разграничения подпишут те, кто имеет под своим началом вооруженных бойцов, которые не склонны подчиняться Президенту. Это «коломойские», ДУК и «Азов». Что приведет к упразднению прав и свобод, бесконтрольной коррупции, власти финансово-промышленных групп, первейшей из которых будет «Приват» Коломойского. Такое правительство будет «договариваться» и с Путиным, и с Плотницким, и с Захарченко, и с чертом в ступе. Если не помните, то в знаменитом интервью начала года Корбан прямо говорил о необходимости признать ЛДНР. Обещание, считайте, уже дано.

Военное положение!

Профессиональные патриоты жаждут введения военного положения. Не проходит и дня как кто-нибудь из них не пожалуется на отсутствие полноценной войны.

Что даст военное положение и объявление войны РФ? Тут можно рассматривать несколько сценариев.

А) Континентальная война, которая приведет к оккупации Левобережной Украины. Возможно и не за две недели, но с огромными жертвами Россия добьется своих целей. Это приведет вначале к коллапсу Украины, а потом и РФ. Причем последний не обязательно наступит. Во всяком случае, вероятность такого исхода явно ниже, чем установление в Украине пророссийского режима.

Б) Войны нет, но следует полный разрыв экономических отношений. Украине еле хватает денег на газ для бытовых услуг, так как ЕС сама сидит на голодном пайке. Транспортировка газа заморожена. Банковская система рушится. Она в значительной мере принадлежит россиянам. Правительство уходит. Дестабилизация политической системы создает возможности для установления реальной хунты. Права и свободы граждан будут серьезно ограничены.

В) Все будет относительно хорошо. Кризиса удастся избежать за счет установления законной диктатуры Порошенко или кого-то другого. Отжим собственности «на нужды обороны», принудительный труд и арест за инакомыслие станут нормой.

Любой из этих вариантов приведет к усилению и так предельных коррупции, милитаризма и нетерпимости. От этого выиграют силовики, чиновники и крупные капиталисты, которых у нас принято называть «олигархами». Их некому будет контролировать. То есть мы получим тот же результат. Кстати, авторитарному правительству легче закончить войну, чем демократическому. Автократии Балтии сдались без боя Сталину летом 1940 года, а демократическая Финляндия выстояла и не «вошла в СССР».

Настоящая хунта военных!

Этот лозунг особенно популярен в среде молодых наци. Под военными они понимают, в первую очередь добровольческие формирования. Впрочем, большая часть этих подразделений после Иловайска так и не восстановила прежнюю боеспособность. Крах добровольческого движения пережили всего несколько подразделений, которые не попали в тот котел. Это, как правило, праворадикальные военно-политические проекты. Есть сомнения в поголовном нацизме бойцов «Азова» или фашизме солдат ДУК. Там воюют разные люди. Но вот львиную долю армии составляют мобилизованные и контрактники из ВСУ. То есть, большинство людей в форме задействованы в деполитизированных формированиях. Туда по политическим взглядам не отбирают.

И тут мы сталкиваемся с серьезной проблемой отношения армии и общества. Есть общества, которые образованы армией, и она задала конфигурацию этих обществ. Потом от этого приходится долго лечиться. Например, Германия или ряд стран Латинской Америки, в которых армия (часто) предшествовала обществу и выстраивала его под себя. В то же время революционная, а потом и имперская Франция имела армию-слепок с общества. И она была тем, что и общество. Со всеми недостатками последнего, но не стояла над ним.

От того, как будут развиваться отношения армия-общество, будет зависеть наше будущее. Если армия не станет политическим игроком, то мы сможем жить чуть дольше и чуть счастливее. Вы же не хотите, чтобы мы десятилетиями жили в условиях перманентных государственных переворотов, как в Латинской Америке или лезли воевать к соседям, как Германия до 8 мая 1945? Нет, нам такой футбол не нужен. И пока что у правых нет шансов на установление подобного режима. Кстати, нынешняя российская правящая хунта силовиков как раз вполне соответствует этой концепции. Офицеры спецслужб, генералы, кадровые менты управляли и управляют современной Россией. Только хунту установили через много лет после государственного переворота 1993 года, когда Ельцин узурпировал государственную власть и разогнал Верховный Совет. Вороватые siloviki стали править когда общество уже не могло сопротивляться государству.

Автаркия, национализм, террор

Группировки радикальных правых в ВКонтакте и на своих сайтах пропагандируют свой особый взгляд на будущее. Если руководство правых надеется на установление коррупционной террористической диктатуры в духе «февральского» Януковича, то «племя молодое незнакомое» занято поисками национал-социалистической или фашистской альтернативы. Сайты «автономных националистов» пропагандируют вечно «актуальный» опыт Третьего Рейха  и попутно формулируют новый вариант «не авторитарного» нацизма.

Автаркию они понимают, как «полную экономическую, а значит и полную политическую независимость». Можно найти и другие определения этого термина, но будем следовать предложенному. Собственно, «полная экономическая независимость» существует только в одной стране мира. Это КНДР. И то местные жители зависят от международной или южнокорейской гуманитарной помощи. Украина имеет избыток черных металлов и продуктов питания. Украина страдает от недостатка энергоресурсов. И если уж строить автаркию, то в союзе со страной, которая имеет достаточно большие залежи углеводородов. Саудовская Аравия отпадает. Единственное жизнеспособное автаркическое пространство Украина способна построить только с Россией.

Национализм в трактовке нового поколения украинских наци напоминает корейские идеи чучхе-сонгун. Потому что вместе с автаркией вкупе у нас идут национальная экономика с бесклассовым обществом, что при сохранении института государства странно. Национализмом в понимании «автономных наци» является подчинением государства интересам нации и борьба силами государства за ее (нации) чистоту.

Заметим, что главной функцией государства является функция охраны частной собственности. Это не просто цитата из Адама Смита. Так оно и есть, потому что подтверждено историей. И не имеет значения, находится она в руках определенных лиц или государства. То есть кроме собственно «бесклассовых украинцев» будет еще один класс. Это военно-бюрократический аппарат со своим очень отдельным классовым интересом, как в СССР. Мы это уже проходили и помним, что это не имеет отношения ни к «равноправию», ни к «бесклассовому обществу». Тем, кто думает иначе, стоит вступать в ватную сталинистскую «Боротьбу». СССР был таким же эксплуататорским и репрессивным обществом, как и многие из стран «свободного мира» в 20 веке.

Также молодые националисты отстаивают идею представительной власти. Это большой шаг вперед по сравнению с фюрер-принципом, но и тут мы легко можем проследить генеалогию идей. В конце 40-х с идеей «организованной демократии»  выступил шеф пропаганды УПА и УГВР Петр Федун (Полтава). Его идея демократии без либерализма не была совсем новой. Она повторяла идеи фейковой многопартийности в странах-союниках СССР (3). Как пример он приводил болгарский Отечественный фронт. Конечно, в далеком будущем, по мнению Федуна, демократия стала бы менее «организованной» и более похожей на обычную. И это тоже не ново. В СССР тоже обещали коммунизм и полное равенство в туманном будущем. Автономный национализм оказывается очередным переизданием совка, но без прогрессизма и гуманизма, которые все же характерны для последовательных левых.

Автономные националисты намерены поучаствовать в ультраправом марше 3 июля со своей программой требований. У них есть конкретная программа революции: «Час брати своє», название которой они позаимствовали у кампании киевских леваков 2009 года.  В требованиях «автономных наци» содержатся претензии к Гройсману и Порошенко, которые должны уйти в отставку за то, что во времена фактического единовластия Яценюка были потеряны ряд территорий. К Яценюку, Авакову или  Наливайченко у юных партиотов претензий нет. В требованиях содержится призыв отправить военных отвоевывать Донбасс, раз им деньги платят, отказаться от мобилизации молодежи и отправить на фронт ментов (известные всей стране вояки). Оригинально и свежо выглядит пункт «покарать штаб СНБО» за то, что он не пускает добровольцев самостоятельно (без приказа) наступать на ЛДНР. Ар И в конце традиционный призыв к восстановлению ядерного статуса Украины, который автоматически маркирует украинского политика как маргинала.

Подобный авантюризм у «взрослых» правых понятен. Они на крови намерены войти во власть. Иначе им ничего не светит. Но этим парням, вообще, ничего никогда не светит и не будет светить в будущем. И самое смешное, что они фактически прокладывают путь финансисту Коломойскому, который хочет свергнуть власть промышленника Порошенко. Это что-то совсем новое в национализме и его «антихазарской» борьбе. Настоящие наци вроде должны бы быть на стороне промышленного капитала, а не спекулянтов.

Террор. Показательно, что в картинках во ВКонтакте «Винницкой мсительницы» Виты «Витаминки» Завирюхи рядом с фотками, где она задорно «кидает зигу» есть и такая «пацифистская картинка». Скинем «еврейское ярмо» и заживем в Таможенном союзе? Ведь так?

Zavir

Зачем человек с такими взглядами шел в добровольческое движение? Чтоб воевать за независимость и свободу украинцев? Может, она воевала за право грабить и убивать?

Сейчас под судом пребывают два члена группировки с14, которых обвиняют в организации убийства Олеся Бузины. Сами обвиняемые и обязанные им карьерой политики Юрий Ноевой («Свобода») и Игорь Луценко («Батькивщина») отрицают вину задержанных, хотя в «патриотическом сегменте» интернета некоторые призывали наградить участников «атентата». Правые требуют наказать убийц “небесной сотни”, то есть организаторов государственного террора, при этом служат в частях министерства, которое совершило это массовое убийство, и готовы «брать правосудие в руки» и карать (титушки действовали так же) за болтовню экстравагантного публициста, дело жизни которого (единство России и Украины) уже практически мертво. Они превратили «малороссийского» националиста в мученика. Идея, окропленная кровью, живет дольше. И это не первый случай, когда группировка с14 подыгрывала Кремлю своими действиями.

То же с14, еще в домайданные времена, провело «патриотическую» акцию в Москве против редактора “Московского Комсомольца” Павла Гусева. Показательно, что акция патриотов совпала с «единоросской» травлей журналиста, который обвинил депутатов Госдумы в политической проституции.

Заметим, что организатором той акции был Евгений Карась, который утверждает, что сейчас МВД желает ему «пришить» дело об убийстве Бузины и он третий подозреваемый. А как рад был Путин, когда узнал о смерти Бузины, и насколько легче ему стало отвечать на вопросы об убийстве Немцова! Это было еще приятнее для тирана, чем акция возле “Московского Комсомольца”.

Не стоит считать всех правых агентами Кремля, хотя такие субъекты там наверняка есть. Основа правой идеи не порядок, а личная свобода за счет свободы других. То есть вседозволенность тирана и произвол. И в этом они мало отличаются от сталинистов, путинистов, ватников и прочих любителей загнать нас в светлое позавчера. Явления одного порядка.
(1) Собственно, в критической ситуации все внутренние союзники реакции могут объединиться. Есть прецеденты. Петенизацию Франции осуществили совместными усилиями консерваторы, фашисты и социалисты-пацифисты, которые еще позавчера протестовали против преследований евреев. Им противостояла такая же право-левая коалиция «Сражающейся Франции».

(2) Напомним, что героический нардеп умудрился быть оперативно обменян под Иловайском без внесения фамилии в списки. По его утверждению, рашисты просто не узнали запоминающегося героя. Потом начинающий политик позировал в бинтах и давал интервью, а осенью под надзором людей Коломойского уехал окучивать Галычину во время парламентской избирательной кампании.
Потенциал этого парня был виден сразу. В конце февраля 2014 года он слонялся под зданием Верховной Рады и с надеждой заглядывал в глаза журналистов, чтоб они подошли и о чем-нибудь спросили. Слава «главного экзорциста Януковича» требовала срочного закрепления. Знает парень с какой стороны масло на хлеб мажут! Сепары при этом в Иловайске его «не узнали». Что тут скажешь. Очень удачливый молодой политик.

(3) В своем труде Федун прозорливо призывает не политизировать профсоюзное движение про «организованной демократии». Напомним, что в выстроенной по этим же рецептам Польской Народной Республике крах политической системы пришел от профсоюза «Солидарность». Политизация профсоюзов привела к концу лицемерной “народной демократии” и установлению откровенной военной диктатуры генерала Ярузельского.


Комментировать
В категории: Главное, Нынче, тези:

Подписка: RSS, твиттер: @NihilistLi


ПЕРЕГЛЯД КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ І СВОБОД? ЗАРАЗ? ВИ ВПЕВНЕНІ?
livasprava
ПЕРЕГЛЯД КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ І СВОБОД? ЗАРАЗ? ВИ ВПЕВНЕНІ? в НИГИЛИСТ.
Загалом те, чому нова українська влада вирішила змінювати Конституцію, ніби, зрозуміло. Учасники Майдану прагнуть децентралізації та усіляких інших реформ, Путін і проросійські сили кажуть про федералізацію і широку автономію Донбасу, а Європа і США вбачають в конституційній реформі важливий крок на шляху до мирного врегулювання немирної ситуації на сході України.Права людини</p>

Тобто склалися як внутрішньополітичні, так і зовнішньополітичні причини для того, щоб 27 листопада 2014 року “Народний фронт”, “Блок Петра Порошенка”, “Самопоміч”, “Радикальна партія Олега Ляшка” та “Батьківщина” підписали Коаліційну угоду, у якій домовились утворити Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради для підготовки змін до Конституції України.

Та трохи згодом ініціативу перехопив Петро Порошенко – 3 березня 2015 року своїм Указом про проведення цієї реформи “з урахуванням сучасних викликів та потреб суспільства” він створив президентську Комісію, куди пізніше були включені експерти, яким, вочевидь, довіряють сам Петро Олексійович та його радники в Адміністрації Президента.

Вже через місяць після створення Конституційна Комісія розбилася на три робочих групи “за пріоритетними напрямками реформування”:

  • Робоча група з питань децентралізації;

  • Робоча група з питань правосуддя та суміжних правових інститутів;

  • Робоча група з прав, свобод та обов’язків людини і громадянина.

В чому пріоритетність роботи перших двох груп Президент пояснив сам під час однієї з прес-конференцій. Його цікавить децентралізація влади та зняття депутатської та суддівської недоторканості. Причому щоб напрацювання Комісії було проголосоване в першому читанні ще на цій сесії парламенту, тобто до серпня 2015 року.

А от навіщо була створена Робоча група з прав людини – і досі незрозуміло.

Ця стаття не дає відповідь на це важливе питання. Вона лише описує небезпеки ситуації, коли подібні питання існують без ґрунтовних відповідей.

Конституція як бар’єр

Перед тим як казати про ризики внесення змін в Розділ II Конституції в важкі для України часи, слід нагадати, що таке Основний Закон в цій країні.

Не буду наводити вам визначення з підручників про те, що це низка писаних правил найвищої юридичної сили про співіснування людей та різних частин державного апарату. Я лише нагадаю, що робить Конституцію особливою в порівнянні з рештою національного законодавства.

Її важче змінити.

Для цього потрібна не проста більшість депутатів у 226 голосів, а не менше як третина – мінімум 300 голосів народних обранців.

Для прикладу – якщо всі депутати двох найбільших фракцій українського парламенту (“Блок петра Порошенка” і “Народний фронт”) раптом не полінуються одночасно прийти в сесійну залу і одностайно голосуватимуть, то в них все одно не вистачить одного голосу, щоб ухвалити будь-який закон. Тому і тут варто домовлятися як мінімум з кимось третім. Але навіть коли домовляться – закони та підзаконні акти, як відомо, не повинні суперечити Конституції. Тож для того, щоб ухвалювати щось, що протирічить Основному Закону, але зробити це без гучних політичних скандалів і зі збереженням ієрархії в системі правових актів країни, слід спершу внести відповідні зміни в саму Конституцію. Це можуть, якщо дійдуть згоди, 300 депутатів. Наприклад, геть уся Коаліція парламентських політсил і декілька позафракційних нардепів. Або БПП, НФ, “Самопоміч”, “Опозиційний блок” і один позафракційний.

Бар’єр у 300 голосів діє стримуюче для багатьох законотворчих фантазій народних обранців. Звісно, за історію незалежності України в вітчизняному законодавстві накопичилась певна кількість законів, норми яких прямо суперечать Основному Закону. Але проти таких норми є Конституційний Суд. А постраждалі від таких законів мешканці країни можуть або шукати справедливості в судах, або змушувати законотворців виправляти законодавство, або… не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст.60 чинної Конституції).

Так чи інакше, але ситуація з антиконституційними законами у сусіда-агресора – Російській Федерації – значно гірша. По-перше, “Єдиній Росії” потрібна лише одна фракція-сателіт, щоб змінювати Конституцію РФ. По-друге, в “Єдиної Росії” і так достатньо голосів, щоб ухвалити будь-який закон простою більшістю голосів лише своїх депутатів. Домінування однієї політсили над усіма іншими грає відповідну роль і в законотворчості – не випадково ГосДуму кличуть “скаженим принтером”, а найгірші нормотворчі практики копіюють інші авторитарні держави бувшого СРСР.

Україна, як відомо, – не Росія. І це так в тому числі, бо вітчизняні парламентські сили конкурують і сваряться між собою. Але при цьому ситуативної політичної більшості у 226 голосів все ж не вистачає для того, щоб правила гри в країні змінилися достатньо сильно, і якесь політичне угрупування влаштувало авторитарний режим парламентським демократичним чином, на законних підставах.

Та чи не перетворимось ми на Росію, якщо основні політичні гравці все ж домовляться саме про захоплення влади, поки увага суспільства зосереджена на непроголошеній війні?

Проблеми консенсусу

Для тих, хто хоч трохи слідкує за діяльністю Конституційної комісії, вже очевидно, що як мінімум між БПП та “Самопоміччю”, депутати яких присутні в робочих групах, існує публічний конфлікт різного бачення децентралізації влади в Україні.

Політсила Петра Порошенка, зокрема, хоче, щоб Президент отримав конституційне право зупиняти повноваження органів місцевого самоврядування з можливістю призначення на місцях прямого президентського правління. Мовляв, розпустимо, якщо почнете розколювати країну чи підзаконними актами надто посягатимете на унітарність. А якщо хочете міцніше утриматись в політиці – балотуйтесь, мовляв, у Верховну Раду за правилами, які в спеціальних законах деталізує проста більшість з 226 депутатів.

І хоч такий запобіжник від сепаратизму був би добрячий, та в “Самопомочі” логічно побачили і загрози авторитаризму при зловживанні таким правом з боку чинного і усіх майбутніх президентів. Наскільки мені відомо, депутати “Радикальної партії Олега Ляшка” бачать ті ж ризики.

Тобто щодо головної реформи – децентралізації – політичні сили будуть змушені ще певний час шукати якусь формулу для того, щоб у Раді під неї нашкреблось 300 голосів. І БПП планує, щоб це вирішилось до літніх канікул парламенту, тому форсує події. В будь-якому випадку, в сесійній залі на цю тему сформується більшість переможців і меншість переможених. І можливо це буде саме боротьбою прихильників парламентської і президентської форм правління.

Щодо намірів реформувати в Конституції ще й права людини і громадянина, то особисто мені невідомо, чи існував цей план першопочатково в Адміністрації Президента, чи ідея просто народилася у певної кількості членів Конституційної комісії. Поки ясно одне – цей процес не основний.

І якщо депутати домовляться про децентралізацію, редакція змін в Розділ II Конституції “Права людини” може знову зруйнувати консенсус.

Чому? Та хоча б тому, що праві і консервативні сили парламенту рано чи пізно помітять, що робоча група Конституційної комісії пропонує прибрати з Основного Закону визначення шлюбу як союзу жінки і чоловіка, а також прямо прописати заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації.

Є і “складніші” політичні питання, які точно можуть створити небезпеку в майбутньому як для політсил парламентської меншості, так і для усього громадянського суспільства. Це, зокрема, питання свободи асоціацій і зібрань.

Так, відповідна робоча група президентської Комісії пропонує прибрати з Основного закону конституційну гарантію виключного права саме судів забороняти діяльність політичних партій та інших об’єднань громадян. Якщо нову редакцію Конституції ухвалять в такому вигляді, то 226 депутатів ситуативної парламентської більшості зможуть в певний момент на рівні законів України надати це право іншим органам державної влади чи місцевого самоврядування. Наприклад, щоб політпартії могли забороняти РНБО чи СБУ.

Зі свободою зібрань – схожа проблема. Пропонується прибрати норму чинної Конституції про виключне право судів встановлювати обмеження щодо реалізації свободи мирних зібрань. 226 депутатів ситуативної більшості поступово можуть надати право забороняти мітинги загалом необмеженій кількості органів державної та місцевої влади. В умовах децентралізації і вітчизняних традицій зловживати повноваженнями, це може бути широко використано проти місцевих громадських та політичних активістів. Наприклад, ті, хто матиме більшість в міській раді, своїх політичних опонентів отак і давитимуть, на довгі роки консервуючи владу конкретного політичного угрупування на певній території.

Останнє припущення виглядає ще більш реальним, якщо згадати, що в Конституційній комісії хочуть ще й прибрати норму про завчасне сповіщення органів влади про проведення мирних зібрань. Норма досі була конституційною гарантією саме повідомчого порядку проведення мітингів в Україні, а не дозвільного, як це є в деяких європейських країнах, та де-факто – в Російській Федерації. Тобто ні політичним, ні громадським силам, ні простим окремим людям зараз не потрібно просити дозволу помітингувати в місцевої чи центральної влади, міліції чи будь-яких інших державних органів. Проте оновлена Конституція може подарувати простій парламентській більшості з 226 депутатів шанс поступово розправитися з усіма політичними конкурентами. Як це, зокрема, відбулося в Росії, де вже давно важко провести санкціонований (узгоджений) опозиційний протест…

Пам’ятаючи про любов депутатів голосувати за тексти не читаючи їх, звісно, не можна сказати наперед, чи побачать, чи не побачать вони ці та інші підводні камені майбутньої Конституції, домовляться чи не домовляться. Але це тим більше повертає нас до питання, вираженого у заголовку статті, – навіщо гратися з вогнем, поки суспільство за реформою не слідкує?

Проблеми відкритості

Остання теза викликає у вас сумніви? Тоді просто запитайте знайомих хоча б з активного громадського сектору, чи в курсі вони, які саме зміни пропонується внести в Основний Закон.

Лише чотири людини писали щось у “єдине вікно” публічного збору пропозицій щодо змін до Конституції в Інтернеті. Крім Києва Робоча група з прав людини проводила громадські обговорення змін лише в Рівному, Івано-Франківську та Ужгороді, а Робоча група у сфері правосуддя та суміжних правових інститутів – у Дніпропетровську. Фотографії таких регіональних обговорень Конституційної комісії свідчать про те, що вони далеко не масові, і що фінансуються навіть не з українського державного бюджету, а з грантів Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Робоча група з питань децентралізації взагалі збиралась всього три рази, а самі результати її роботи в повному обсязі були неофіційно оприлюднені лише нещодавно – в той же день, коли Робоча група їх остаточно затвердила, щоб передати Президенту.

Але навряд чи можна звинувачувати в недостатній відкритості усіх без розбору членів Конституційної комісії. Не можна хоча б тому, що, якщо ви вже маєте інформацію про засідання робочої групи, то дійсно маєте можливість на нього потрапити. Та й без серйозної державної підтримки все ж марно чекати від членів Комісії забезпечення на гідному рівні згаданих в президентському Указі “широкого громадського та професійного обговорення”, “ефективного механізму взаємодії державних органів, інститутів громадянського суспільства та міжнародних організацій” та “інформування громадськості про роботу з підготовки пропозицій щодо проведення конституційної реформи, її реалізації”.

А Президент як ініціатор всього цього процесу, як бачимо, обрав такий підхід до його реалізації: затвердження змін в відповідні розділи Основного Закону ж не потребує всеукраїнського референдуму (ст.156 Конституції) – ну от, мовляв, і не треба вам справжнього широкого обговорення…

Проблеми відповідальності

Тож поки суспільство за реформою не слідкує, усім, хто бере участь в процесі, слід згадати про свою відповідальність за усі можливі ризики втілення тих, чи інших ідей.

І членам президентської Комісії бажано все ж не перекладати всю цю відповідальність на плечі депутатів: мовляв, нас просто попросив написати Порошенко, а народні обранці хай самі вирішують, що з цим робити. Ні, поки проект не в сесійній залі – перед суспільством за нього відповідають саме члени президентської Комісії.

Для прикладу – правозахисники з Комісії мають розуміти, що частині електорату прийдуться до вподоби пропозиції Всеукраїнської Ради Церков прибрати конституційну гарантію відокремленості школи від церкви, та вписати в Основний закон привід для криміналізації абортів. А де вподобання електорату – там і відповідні дії політиків.

Чи що як народним депутатам сподобається ідея вже членів самої ж Конституційної комісії прибрати конституційну гарантію того, що політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань? Це теоретично допомогло б легалізувати військове крило “Правого сектору”, та й значна частина електорату підтримала б, оскільки свідомість мілітаризована. Але як це буде працювати? І як це буде працювати в мирний час?

Або що буде, якщо праві і консервативні сили парламенту підтримають ідею Комісії вставити “мораль” в низку статей оновленої Конституції, щоб потім розвивати цю “мораль” у спеціальних законах?

Пильними потрібно бути і депутатам. Бо після першого читання вплинути на текст проекту змін в Конституцію їм стане набагато важче в порівнянні з процедурою роботи між читаннями зі звичайними законопроектами. Суб’єктами права подання поправок в цьому випадку може бути або Президент одноособово, або… мінімум 150 депутатів колективно (ч.2 ст.142 Закону “Про Регламент Верховної Ради України”).

То чи слід з такими ризиками чіпати зараз конституційні права та свободи, пані та панове?

Михайло Лебедь,

експерт з питань парламентського лобіювання та зі свободи зібрань в Україні

Від редакції.

Цей текст виглядає неформатно на Нігілісті, але, нажаль, мейнстримним медіа критика конституційного процесу виявилася не дуже цікавою


Комментировать
В категории: Позиция, тези: конституция

Подписка: RSS, твиттер: @NihilistLi


Burn the Scene for Fun 7 (Фото)
livasprava
Burn the Scene for Fun 7 (Фото) в НИГИЛИСТ.

2727-28 июня в лесах под Житомиром прошел седьмой по счету фестиваль “Burn the Scene for Fun”, традиционно под эгидой взаимопомощи, любви и согласия, к мировому господству которых стремятся его участники и участницы, съезжающиеся со всей Украины. Помимо замечательной музыкальной программы, представленной украинскими и беларускими панк, хардкор, метал и прочими группами, на фестивале проводили спортивные занятия, соревнования, а также политические лекции. Пищу и напитки по доступным для посетителей ценам обеспечила анархистская инициатива “(Е)д(А)”, тяжелой работе которых охотно помогали все желающие. Следует заметить, что палаточный городок не оставил после себя гор мусора, как это часто бывает с мероприятиями на природе – все отходы были организовано рассортированы и вывезены из леса.

Организаторы, которые уже несколько лет подряд себе в убыток совершают этот титанический труд, а таке все музыканты, лекторы, простые участники и участницы, благодаря которым фестиваль получает столь замечательное и прогрессивное наполнение, заслуижвают наивысшей похвалы. Надеемся, следующий естиваль, который планируется на зиму, получит еще больше поддержки и продолжит радовать нас утверждением культуры равенства, сознательности и активного отдыха.

2
1
3

4
5
6

7
8
9

10
11
12

13
14
15

16
17
18

19
20
21

22
23
24

25
26
27

28
29
30

31
33
34

35
36
37


Комментировать
В категории: Действия, тези: DIY, анархизм, культура, панк, самоорганизация, фестиваль, хардкор

Подписка: RSS, твиттер: @NihilistLi


Лекція з теорії еволюції в церкві (відео)
livasprava
Лекція з теорії еволюції в церкві (відео) в НИГИЛИСТ.

P7jFxaJCURg

У неділю 29 червня 2015 опівдні силами активістів профспілки “Пряма дія” в церкві, яка побудована на території КПІ, відбулася лекція про теорію еволюції.

Нагадаємо, «Пряма дія» двічі виходила на акції протесту проти ухвалення закону № 1447, що дозволяє релігійно-духовним інститутам здійснювати навчально-виховну діяльність та видавати дипломи державного зразка. Показовим є й те, що акція відбулася саме в стінах новозбудованої церкви біля гуртожитку №1 КПІ, адже ще восени «Пряма дія» виступала проти пропагування релігії в університетах.

Якщо релігія втручається в освіту – освіта прийде у церкву!

Незалежна студентська профспілка «Пряма дія», базуючись на антикапіталістичних, антиавторитарних та анархістських позиціях, виступає проти клерикалізації освітнього процесу та вважає, що морально-духовне консервування нерозривно пов’язане з урізанням соціально-економічної сфери та соціально-політичних свобод суспільства.

Держава та церква повинні існувати окремо, але померти разом!

c6RjToQO9jc


Комментировать
В категории: Действия, тези: акция, антиклерикализм, КПІ, освіта

Подписка: RSS, твиттер: @NihilistLi


...Притча о том, как Сергей Лещенко узнал, что живет в лучшем из возможных миров. Лейбницеанские этю
livasprava
...Притча о том, как Сергей Лещенко узнал, что живет в лучшем из возможных миров. Лейбницеанские этюды. в НИГИЛИСТ.

Leibniz Однажды, депутат и журналист Сергей Лещенко пришел к Петру Порошенко, президенту Украины и создателю всего Сущего. Лещенко спросил у Президента:
– Петр Алексеевич, а это правда, что вы создали весь мир?
– Правда, Сережа.
– Это значит, Вы повелеваете абсолютно всеми физическими законами, управляете процессами, происходящими в природе, делаете феномены и частные события так, как вам захочется? Это значит, что мир полностью зависит от Вашей воли и Вашей волей детерминирован?
– Ты абсолютно прав, молодой нардеп. Так все и происходит. Камень таков, каков он есть, потому что так задумал я. Гравитация, электромагнитное и ядерное взаимодействия – все это происходит по моему замыслу и по моей воле. В моем бесконечном разуме, среди множества миров, я выбрал мир именно с такими параметрами, каковые существуют сейчас.
Сергей Лещенко замялся и, после недолгих размышлений, задал еще один вопрос:
– Петр Алексеевич, в своем послании к депутатам Верховной Рады на флешке Вы также писали, что в момент творения выбрали лучший из возможных миров….
– Это так, мы живем в лучшем из возможных миров!
– Но ведь разве можно назвать этот мир лучшим? Вокруг нас зрада, ганьба, газета Вести, много сепаратистов, нам не дают второй кредитный транш МВФ, люди не хотят вступать в информационные войска за бесплатно, про меня говорят всякие гадости, а еще есть Путин! Гадкий и подлый Путин! Есть Янукович, который гадит и мне, и Вам из Ростова! В лучшем из возможных миров, как мне думается, должны быть только мы и наши западные партнеры и друзья.
– Пойдем со мной, Сергей. – настойчиво и слегка раздраженно сказал Петр Порошенко.
И привел он Сергея Лещенко к огромной пирамиде, похожей на египетскую, с вершиной, уходящей в небеса и бесконечным дном. Не было видно конца этой пирамиды, ее основания, неизвестно было, насколько она простиралась. Как только Петр и Сергей зашли в пирамиду со стороны вершины, у Сергея Лещенко на лбу появилась цифра «1».
– Что это? – испуганно спросил Лещенко.
– Это твой порядковый номер среди всех подобных тебе, это номер твоего мира. Мира, который я выбрал в качестве созданного. А сейчас ты увидишь, как все есть и могло бы быть.
Пирамида, состояла из множества комнат, в каждой из которых было по одному Сергею Лещенко с разными порядковыми номерами: от 2 до бесконечности. И каждый из них в той или иной мере отличался от Сергея Лещенко «1».
Сергей Лещенко «2», например, критиковал не только Россию, но и нынешнюю власть.
Сергей Лещенко «3» критиковал Порошенко и любил Россию.
Сергей Лещенко «4» любил Порошенко и Россию, а критиковал Евросоюз.
Сергей Лещенко «5» критиковал и Порошенко, и Россию, и Евросоюз.
Сергей Лещенко «6» любил Порошенко, Россию и Евросоюз.
Сергей Лещенко «7» критиковал Порошенко, но любил Россию и Евросоюз (желая Евразийского союза от Лиссабона до Владивостока).
Сергей Лещенко «8» не был народным депутатом и, хотя он по-прежнему был честным и объективным журналистом, любящим Порошенко, он уже не имел возможности писать гневные посты в Фейсбуке про свою низкую депутатскую зарплату. Его Фейсбук был лишен уникального контента, собирающего лайки, и приободряющих комментариев «Держись, дружище! Восхищаемся твоей стойкостью и готовностью за благо народа жить на столь низкую зарплату».
Сергей Лещенко «9» жил в мире, где не было Второго Майдана и продолжал править бал кровавый тиран Янукович. Поэтому он был одним из многих никому не нужных оппозиционных журналистов, редко светящимся на телевидении, а его Фейсбук не собирал лайков и подписчиков.
Сергей Лещенко «10» вообще стал не журналистом, а физиком и занимался научными исследованиями и работал в отделе оптики и спектроскопии кристаллов в Институте физики НАН Украины.
– Фу! Гадость! Мерзость! – плевался Сергей.
– Ну что, мой молодой нардеп, ты по-прежнему считаешь, что живешь в плохом мире?
Сергей Лещенко, которому трусость и факт сидения на зарплате у Порошенко не позволяли сказать, что, скажем, критиковать власть и любить Евросоюз или Россию, почти то же самое, что и сейчас, только по-другому, во всю глотку заорал:
– Конечно! Ужасно! Ужасные Сергеи Лещенко! Плохие! Как хорошо, что я не такой предатель-сепаратист, раскачивающий лодки! Как хорошо, что я не лижу гнилую жопу ботексного тирана Путина! О, как же славно, что я не способствую внутренней оккупации, критикуя действия нынешнего правительства, которому сегодня и так тяжело, и которое старается изо всех сил. А вот эти ученые? Это же хуи дроченые! Кому они вообще надо-то? Фу, как представлю себя в этих очках ботанских, в халате… Мерзость. Воистину, ты прав, Петр. Мы живем в лучшем из возможных миров!
Пирамида тянулась намного дальше десяти возможных миров, но Сергею Лещенко хватило и их для того, чтобы убедиться в безграничной мудрости Создателя и в том, что именно актуальный, воплощенный мир, а не какой-либо из возможных миров, коих в бесконечном разуме Порошенко существовало несчетное множество, является самым лучшим.

Примечание:
Для полноты понимания текста, отсылаю вас к 8-й части книги великого немецкого философа Г.В. Лейбница «Опыты теодицеи о благости божией, свободе человека и начале зла». В частности, именно в этой книге есть математическая/мифологическая интерпретация одного из фрагментов книги Тита Ливия, в котором Секст Тарквиний (сын Тарквиния Второго Гордого) изнасиловал Лукрецию. По Лейбницу, Секст ведет диалог с Аполлоном, Юпитером и дочерью последнего Палладой о своем поступке и возможности другой участи.


Комментировать
В категории: Без рубрики, тези:

Подписка: RSS, твиттер: @NihilistLi


Демонстрація проти заборони абортів
livasprava
Демонстрація проти заборони абортів в НИГИЛИСТ.

abort5
Нещодавно народним депутатом Мосійчуком було запропоновано внести до Верховної Ради законопроект щодо заборони абортів в Україні. Приняття цього законопроекту буде мати катострофічні наслідки для українського суспільства.

Зважаючи на важке економічне становище в країні, низьку заробітну плату та високий рівень безробіття заборона абортів призведе до різкого зростання кількості кримінальних абортів, тобто зашкалюючого рівня материннської смертності та непоправної шкоди жіночому здоров’ю, до інфантициду та відмови від малюків у пологових будинках, до зростання сімейного насильства та жорстокого ставлення до небажаних дітей.

Втручання держави у вибір жінки стосовно її материнства, атака на репродуктивні права, відкидає Україну до середньовічного мракобісся чи диктатури тоталітарних режимів,
демонструючи зневагу до життя та свободи власних громадян.

Ми хочемо звернутися до усіх небайдужих людей! Якщо ми будемо сидіти по домівкам та пасивно спостерігати за подібними “ініціативами”, то можемо дочекатися їх втілення у життя.
У 2012 році депутатом А. Шкілем та у 2013 році депутатами від ВО “Свобода” вже виносилися пропозиції щодо заборони абортів. Саме своєчасна реакція громадськості попередила прийняття цих змін до законодавства.
Проведення демонстрації як превентивної акції протесту проти порушення репродуктивних прав жінки є дуже важливим інструментом суспільного впливу на органи влади, бо мовчання означатиме згоду з намаганнями влади контролювати наші життя та тіла.

Перша акція у підтримку репродуктивних прав відбулась 27 червня о 12:00.

abort4
abort3
abort2

abort
abort12


Комментировать
В категории: Главное, Действия, Нынче, тези: аборти, акції, репродуктивни права, феминизм

Подписка: RSS, твиттер: @NihilistLi


Солидарность с протестующими Армении: Киев и Тбилиси
livasprava
Солидарность с протестующими Армении: Киев и Тбилиси в НИГИЛИСТ.

no_terror

Несколько дней подряд, невзирая на угрозу полицейского насилия, несколько тысяч человек в Ереване протестуют решение об увеличении тарифа на электроэнергию. Протестующие перекрыли проспект Баграмяна, где находится резиденция президента Армении, Сержа Саргсяна.

Акция началась 19 июня против повышения тарифов на электроэнергию. государственная комиссия по регулированию общественных услуг Армении приняла решение повысить цену на киловатт электроэнергии на 6,93 драма.

Полиция объявила полную мобилизацию. 22 июня, когда демонстранты направились к президентскому дворцу, чтобы потребовать пересмотр решения о повышении тарифов на электроэнергию, полиция перекрыла проспект Баргамяна и призвала разойтись, пригрозив  “принятием соответствующих мер”. В ответ демонстранты сели на асфальт, тем самым выразив свои мирные намерения. Тем не менее, полиция начала применять водомёты и жестоко разогнала сидящих участников акции. Многие участники митинга были ранены, до 300 человек были задержаны. Международная солидарность может помочь защитить их от дальнейших репрессий.

Мы выражаем нашу поддержку раненым и задержанным и всем участни/цам протестов. Мы считаем, что насильственный разгон мирной демонстрации полицией, неприемлем, особенно когда протест касается такого справедливого и законного дела, как борьба за свои социальные права.

Правительство ущемляет свободы жителей Армении как экономическими, так и полицейскими методами.  Но граждане продолжают бороться за свои социальные интересы. И им нужна наша солидарность!

24-го июня в Киеве и Тбилиси, возле посольств Армении прошли акции в поддержку требований протестующих, организованные левыми либертарными организациями. Участники приветствовали социальную повестку демонстрантов и призывали к борьбе против государственного авторитаризма и полицейских репрессий. В Киеве активисты/ки указали на роль  российского империализма, который заинтересован в подавлении протестного движения. Скандировались лозунги: “Свобода, рівність, глобальна солідарність!”,  “Геть ментовский беспредел!”

catify1435234632140
catify1435234487263
catify1435234885513

armenia1

Составлено основе пресс-релизов. В акциях участвовали представитель/ницы: Автономного Союза Трудящихся, “Прямой Дії”, Черной Радуги (Киев), Самоорганизованной Сети Студентов (Тбилиси), а также внеорганизационные левые и анархист/ки.


Комментировать
В категории: Действия, Нынче, тези: Армения, Ереван, Киев, Тбилиси, Украина

Подписка: RSS, твиттер: @NihilistLi


Новости из Армении
livasprava
Новости из Армении в НИГИЛИСТ.

Мы публикуем статью размещенную на сайте epress.am, который, по мнению наших товарищей из Армении, является  достаточно объективным источником информации, заслуживающим доверия. Также мы публикуем заметку из фейсбука местной анархистки, лично принимающей участие в протестах.

Ереван: люди вернулись на место бойни и привели тысячи друзей

Массовые избиения и задержания в центре Еревана сотен протестующих людей на рассвете 23 июня привели к тому, что к вечеру того же дня на улицы вышли тысячи. Противники подорожания электроэнергии, как и накануне, собрались на Площади Свободы и двинулись к резиденции президента, который отделен от протестующих четыремя кордонами полностью экипированных спецназовцев, БТР-ов, водометов и колючей проволоки.

Все 237 пикетчиков и журналистов, задержанных утром, были отпущены, несколько из них остаются в больницах, но большинство пришли на этот митинг. Они вместе с тысячами других стоят в эти минуты на подступах к резиденции президента и решают, как действовать дальше – вновь остаться здесь на сидячий пикет или вернуться и оккупировать Площадь Свободы. Внушительных размеров автозаки и брандспойты выглядят уже не так устрашающе на фоне толпы, растянувшейся на полкилометра.

Инициативной группе движения против подорожания электроэнергии пока удается не выделять из себя лидера. Вчера, например, они отказались отправлять делегацию из двух-трех человек к главе государства, который передал свое предложение через начальника столичной полиции. Сегодня среди организаторов появились те, кто прямо агитирует за встречу с Сержем Саргсяном.

Оппозиционные политические силы в движении представлены на уровне вторых и третьих лиц, либо ребятами из молодежных крыльев.

Сегодня на митинг пришли и некоторые из оппозиционных лидеров, также замечены депутаты. Хотя ни те, ни другие в эти минуты не участвуют в обсуждении того, как скоординировать действия передней части шествия. А наиболее часто скандируемый тут лозунг “Нет грабежу!” начал уступать место кричалке “Сержик, уходи!”.

По ту сторону кордона также наметились изменения. Количество полиции и других силовиков заметно не увеличилось, но если вчера они устроились на лежбище перед академией наук и парламентом, то теперь те же воины в шлемах и со щитами встали в плотные ряды, одетые в пластиковые щитки по всему телу. Другие, также одетые и обутые, ждут приказов в десятках автобусов. Но пока команды не было, и они прикрывают забрало при виде фотоаппарата и отводят взгляд от потенциального врага.

Юрий М

Тезисы от товарищки З.

1. Вчерашние протесты носили массовый характер. 15 тысяч человек для миллионного Еревана и двухмиллионной Армении – это действительно немало.
2. Во время утреннего разгона если не основная, то значимая часть участников сидячей забастовки были люди, которых в медиа принято называть активистами. К вечеру подтянулась улица (в России, кажется, говорят “пацаны с района”). То есть это люди, в основном, без политического и “активистского” прошлого, со своими, довольно специфическими представлениями о справедливости. При этом они настроены агрессивно, и их действительно много (и судя по всему, станет еще больше). Привычные активистские приемы координации в этом контексте работают очевидно плохо. Попытки инициативной группы править балом из раза к разу отчетливо проваливаются.
3. После предложения отправить делегацию на переговоры с С.С. началась “борьба за власть”. Разные группы, в том числе и организаторы предыдущих акций, пытались взять на себя управление. Выходило не очень. Были те, кто выступал за переговоры, были и те, кто высказывался против. Кроме того, обсуждался вопрос, кто будет принимать организационные решения: координирующая группа или все собравшиеся. К обсуждениям подключались люди. В итоге было принято решение не отправлять делегацию к президенту и не создавать координационной группы. Что безусловно радует. Механизмы прямой демократии и участия всех собравшихся, правда, толком не обговаривались.
4. Вчера к протестующим присоединились депутаты ряда партий. их влияние на происходящие события все еще невелико.
5. На протестах представлены люди и группы разных политических взглядов: от правых консерваторов до анархо- коммунистов и феминисток. Либералы, социал-демократы, неопределившиеся и прочие. Правых по-прежнему значительно больше.
6. Как и на предыдущих акциях, антироссийских настроений не было. ВОПРОС О ВЫВОДЕ РОССИЙСКИХ ВОЙСК как не стоял, так и не стоит. При этом недовольства относительно освещения событий на российских телеканалах все больше возрастает. Напомню своим российским и украинским друзьям, что это протесты против подорожания тарифов на электроэнергию. Любые попытки встроить нынешние события в Армении в контекст россия-запад больше похожи на спекуляцию
7. Интересна реакция СМИ, которые известны как финасируемые Микаелом Минасяном (он же – Мишик. считается “серым кардиналом” нынешних властей) – они всячески поддерживают и максимально освещают происходящее. Плюс к протестам активно присоединяются звезды шоу-бизнеса. В частности известный актер Айк Марутян, который, по слухам, близкий друг Минасяна. Возможно, это ни о чем не говорит, тем не менее, лучше обратить внимание, чем нет.
8. Если прослеживать риторику инициативы “Нет грабежу”, которая изначально организовывала акции протеста против повышения тарифов, и которая имеет довольно потиворечивую репутацию (в частности я не склонна им доверять ни капли), они явно не планировали и не ожидали такого развития событий. И да, ситуация уже давно вышла как минимум из-под их контроля.
9. Радует самоорганизация людей. Уборка территории, обеспечение водой, едой, картонами и одеялами – все вовлечены и со всем справляются.
10. По-прежнему много ментов в гражданском. в интернете люди собирают фотографии, уже есть небольшая база данных

fotoarmenia

надписи на плакатах “мне не нужен рупор!”, “выход есть”, “другой флаг”

11. На акции сегодня по громкоговорителю призвали не допускать на протестах никаких флагов, кроме армянского триколора. Судя по всему, это была реакция на распространившиеся в соц. сетях и СМИ кадры с флагами евросоюза. Анархические флаги, надо полагать, теперь тоже “вне закона”.


Комментировать
В категории: Действия, Нынче, тези: Майдан, протест, протесты в Армении, тарифы

Подписка: RSS, твиттер: @NihilistLi


Ні клерікалізації освіти!
livasprava
Ні клерікалізації освіти! в НИГИЛИСТ.

Активісти незалежної студентської профспілки “Пряма дія” разом з іншими лібертарними активістами вийшли на протест проти ухвалення закону № 1447, що дозволяє релігійно-духовним інститутам здійснювати навчально-виховну діяльність та видавати дипломи державного зразка.

Нагадуємо, що цей закон порушує Конституцію України, зокрема 35 статтю, в якій йдеться про те, що школа має бути відокремленою від церкви.
Закон також суперечить 53 статті Конституції, в якому зазначається, що саме держава зобов’язана першочергово забезпечувати освітою всіх бажаючих, а не перекладати ці обов’язки в руки релігійних установ.

Близко 30 активістів скандували гасла “Ні клерикалізації освіти”, “Бунтуй, кохай, церкву зневажай”, “Ні бога, ні пана, ні націй, ні кордонів”.

Незалежна студентська профспілка “Пряма дія” подала власні вимоги до Адміністрації президента та готова до подальшого спротиву наростанню консервативних та клерикальних тенденцій в українському суспільстві.
pd2
pd1


Комментировать
В категории: Действия, тези: акції, клерикализация, консерватори, студенти

Подписка: RSS, твиттер: @NihilistLi


You are viewing livasprava